Христина Подолян, родом з міста Херсон в Україні. Вона переїхала до Польщі 10 років тому, коли вона, її чоловік і діти вирішили змінити місце проживання. Цей крок став відповіддю на російську агресію проти України, зокрема на незаконну анексію Криму в 2014 році.
Анастасія Олексієнко, Wprost Ukraina: Чи відрізняється Польща зараз від того, як вона була 10 років тому з точки зору еміграції?
Христина Подолян: Звісно! Зараз Польща – зовсім інша країна. У 2014 році ми шукали наших співвітчизників та однодумців, адже тоді українців у Польщі було не так багато, як зараз. Ми могли залишити записку зі своїми контактними даними, коли бачили машину з українськими номерами. Все це було для того, щоб познайомитися і знайти друзів.
Зараз вийти на контакт не є проблемою, адже в Польщі проживає багато наших співвітчизників. Але були випадки, коли ми говорили українською, а нас ніхто не розумів.
Як розпочалася ваша історія у новій країні? Чи ви вже вивчали польську мову на новому місці, чи робили це раніше?
Ми вирішили вивчити польську мову ще в Україні, поки чекали на оформлення необхідних документів для виїзду та відкриття бізнесу в Польщі. Ми відвідували інтенсивні курси польської мови, де навчилися читати і рахувати „заново”.
Приїхавши до Польщі, спочатку ми розмовляли лише англійською, але дуже швидко адаптувалися і перейшли на польську. Ця мова є однією зі слов'янських мов і вона нам близька. Тому я хотів би сказати всім, хто вагається, чи починати вивчати польську мову: не вагайтеся. Це дійсно дружня нам мова.
Чому ви вирішили переїхати саме у Вроцлав?
У нас була можливість обрати місто для проживання, ми вибрали 5 великих головних міст у Польщі – це Варшава, Краків, Лодзь, Вроцлав і Гданськ. В той момент я нічого не знала про Вроцлав, в інтернеті не було жодної інформації. Тож ми жили у кожному з цих міст близько 5 днів, щоб приміряти місто на себе, відчути атмосферу. Коли приїхали у Вроцлав ніяких очікувань не було, але нам воно нам так емоційно сподобалось, що ми вирішили залишитися тут.
Як пройшла адаптація в польському оточенні?
Це інша історія, тому що нам знадобилося багато часу, щоб знайти так званих „своїх”. Ми починали все з нуля, тому що, крім нашої сім'ї, у нас тут нікого не було. Зараз ми підтримуємо міцні дружні стосунки з людьми, з якими познайомилися в перший рік еміграції.
Ми знайшли їх через друзів наших друзів. Багато людей, які приїхали до Польщі після 2014 року, відчували потребу в спілкуванні зі своїми співвітчизниками, і їм не вистачало цих зв'язків. Всі хотіли ділитися інформацією та досвідом. І так, день за днем, нам вдалося побудувати наше нове оточення з нуля.
Чим ви займались перед переїздом в Україні?
Ми були підприємцями в Україні. Ми мали магазини мистецтва для художників, а мій чоловік працював у сфері туризму.
Чи змінилася ваша сфера підприємництва після переїзду?
Так, ми розглядали чотири ідеї для започаткування бізнесу. Ретельно проаналізували, як їх можна реалізувати на польському ринку, вивчили менталітет людей і культуру. З цих ідей залишилися дві, які ми успішно реалізували і розвиваємо вже багато років.
Які саме бізнеси вам вдалось реалізувати?
Зараз у нас із чоловіком є спільний бізнес – кав'ярня у Вроцлаві під назвою „Gniazdo”, яку ми відкрили у 2015 році. Крім того, мій чоловік має окремий напрямок, відомий як "PinBox". Він утримує велику спільноту художників, людей, які займаються графікою і виготовляють значки. Ці значки, або піни, розміщені у багатьох кав'ярнях та книгарнях в Польщі та Європі.
Окремо від чоловіка, я особисто веду екскурсії. Для мене це вийшло дуже органічно, це було результатом моєї великої любові до міста Вроцлав.
Як саме ось виникла ідея провести екскурсії? Як ви стали гідом?
Це досить довга і цікава історія. На етапі, коли ми почали думати про розміщення нашого кафе у Вроцлаві, місто було для нас абсолютно новим, і для того, щоб відкрити гастрономічний бізнес, ми повинні були виконати найважливішу умову – знайти правильне місце. Тому я почала досліджувати Вроцлав. Я сама брала участь в екскурсіях, тому отримала знання про це місце. Приблизно в 2016 році я помітила, що відвідувачів з України стає все більше і більше, і почала водити групи по Вроцлаву.
Одного разу, абсолютно випадково, коли я показував своїм друзям місто, жінка зупинила мене на перехресті і попросила розповісти їй історію Вроцлава. Я з радістю погодилася. Так почалася моя пригода з професією екскурсовода. Для мене це не було роботою. Я була дуже щаслива.
Коли я повернулася додому, я була дуже захоплена. Чоловік сказав, що моє захоплення можна перетворити на бізнес. Так все і почалося.
Саме тоді ви вирішили отримати ліцензію для проведення екскурсій?
Так, після того досвіду я вирішила піти навчатися і отримати ліцензію екскурсовода. Ця процедура тривала декілька місяців.
Чи було важко отримати ліцензію?
Так, це складне завдання. Мені довелося вивчати польську історію та культуру на рівні з місцевими гідами. Крім того, всі іспити та завдання проводилися польською мовою, тож мені довелося засвоювати всі знання на новій для мене мові. Незважаючи на це, я склала всі іспити і отримала високі оцінки.
З чого складалось навчання? Чи знадобилися отримані знання на практиці?
Тренінг охоплював багато аспектів. Організація, яка його проводила, має довгу історію на туристичному ринку. Однак, багато методик були застарілими і не завжди відповідали потребам сучасних туристів. Тим не менш, окрім історичних знань, я отримала навички з безпеки та надання першої медичної допомоги, які виявилися корисними на практиці.
Як ви вигадуєте ідеї для проведення своїх власних екскурсій?
Я не користуюсь попередньо підготовленими маршрутами, я люблю розробляти унікальні та особливі екскурсії. Моя основна мета – задовольняти потреби гостей та слухати, що саме їх цікавить. Наприклад, багато людей запитують про те, як Польщі вдалося подолати комунізм, і на основі цього запиту я розробила двогодинну екскурсію під назвою „І смішно, і страшно”, де я розповідаю про абсурдні та жахливі аспекти комунізму. Моя мета – не надавати лише інформацію, а допомагати людям зрозуміти тему на глибшому рівні. Вроцлав в історії дуже глибокий та широкий, я можу про це розповідати годинами.
Моя мета – змінити стереотип, що екскурсії та відвідування музеїв можуть бути нудними. Я завжди говорю, що моїми конкурентами є не інші гіди, а розважальні заклади, торгові центри та кінотеатри. Я намагаюся показати, що екскурсії – це захоплююча та цікава форма дозвілля.
Розкажіть про свої топ три улюблених місця у Польщі, які ви рекомендуєте відвідати?
Якщо говорити про мої улюблені місця у Вроцлаві, тоді це:
- Музей сучасного мистецтва – це просторий музей з насиченою культурною програмою, що включає лекції та заходи як для дорослих, так і для дітей. Лекції також проводяться українською мовою, а ціни на квитки дуже доступні.
- Ossolineum – це чарівне місце в центрі міста, де можна втекти від метушні і насолодитися унікальною атмосферою. Це також місце бібліотеки, яка раніше знаходилася у Львові, а потім була перенесена до Вроцлава.
- Міст Олавскі – це місце, з якого відкриваються вражаючі краєвиди і яке дозволяє побачити місто з цікавої перспективи. Ця точка у Вроцлаві часто проходить повз уваги туристів, але вона дійсно пропонує дивовижний досвід для любителів красивих краєвидів.
Перейдімо до вашого досвіду у відкритті кав’ярні „Gniazdo”. Яким чином ви прийшли до цього бізнесу?
Проєкт „Gniazdo” – ми привезли з Херсона. Спочатку ми думали відкрити ресторан в Україні. Нам подобалася ідея місця з комфортом і домашньою атмосферою. Однак, після того, як в 2014 році в Україні почалася війна, ми вирішили реалізувати нашу концепцію в Польщі.
Ми зрозуміли, що ця ідея навіть більше підходить для Польщі, оскільки саме тут наша сім'я почала звивати своє „гніздо”.
Як виникла ідея назви „Gniazdo”?
Ідея народилася, коли ми вивчали польську мову в Україні. Одного разу наш вчитель з польської мови дав нам аркуш з легендою про походження Польщі, серед іншого. У ній розповідалася історія про трьох братів, які дали початок кільком країнам. Якщо спрощено: один з них, Лех, вирішив звити гніздо, і від цього слова утворилася назва Гнєзно, яка стала першою столицею Польщі.
Коли ми з чоловіком прочитали цю легенду, ми подивилися один на одного і без слів зрозуміли, що ця назва ідеально відображає історію Польщі і є добрим знаком для нас.
Хтось вам допомагав?
Коли у нас виникла ідея створення цього бізнесу ми хотіли відкрити кав’ярню третьої хвилі, яка якісно та прискіпливо ставиться до якості кави, до її обсмаження. Порадницею в цьому питанні стала моя сестра, яка має власну кав’ярню третьої хвилі. На цій базі ми відкривались. Мені здається ми успішно стали на чолі вроцлавського кавового ринку та зайняли своє потужне місце.
Як вам вдалось знайти свою аудиторія та клієнтів?
Важливо розуміти, що польський та український менталітети відрізняються. Люди мають різний спосіб життя, звичаї та історичний контекст. Коли ми переїхали, то думали, що відкриємо кав'ярню за три місяці, а насправді це зайняло цілий рік. Серед іншого, ми не врахували бюрократію. Ця реальність вимагала зміни нашого підходу. Відкривши кав'ярню, ми очікували схожого сценарію з українським ринком, сподіваючись на швидке повернення інвестицій. Згодом ми зрозуміли, що „вихід в нуль” – це питання років. Нам потрібен був час. Ми були дуже здивовані і думали, що, можливо, неправильно зрозуміли ідею та концепцію. Але перш за все нам потрібно було відірватися від спогадів про український ринок, старих звичок і перестати очікувати швидкого успіху.
Наш успіх полягає в нашій команді. Ми шукали висококваліфікованих фахівців, але коли ми знайшли відмінних бариста, до нас стали приходити їхні клієнти.
Чи міф те, що поляки люблять більше франшизу, чим щось особливе і нове?
Для мене це міф, з мого аналізу, поляки втомились від мереж. Вони тепер більше шукають щось крафтове, оригінальне, локальне.
Чим відрізняється український та польський гастрономічний ринок?
В Польщі існує значна конкуренція. Наприклад, у Польщі понад 500 закладів McDonald's, тоді як в Україні всього лише близько 20. Є також низка мереж кав'ярень, які не представлені в Україні. Україна має більше вільний та не експлуатований гастрономічний ринок. У Польщі ж ми боремося з гігантами та їхніми великими бюджетами на маркетинг та рекламу.
Якими є ваші майбутні амбіції та цілі в Польщі, які ще вам залишилися для досягнення?
З одного боку, в наших найближчих планах – розширити нашу кав'ярню, зробити її більшою та інноваційною. Окрім цього, ми разом з чоловіком працюємо над власними проєктами, в яких ми вдосконалюємося та розвиваємо щось власне. Наша основна ціль – зберегти баланс між роботою і життям.
Які поради ви могли б надати іншим емігрантам, які прагнуть знайти успіх у Польщі?
Якщо говорити банально, найважливішою порадою є вивчення польської мови. Знання мови відкриває безліч можливостей – воно дозволяє розібратися в законодавстві, відкривати власний бізнес, спілкуватися з новими людьми та розуміти місцеву культуру.
Наступна порада – це адаптуватися до польського суспільства і шукати спільну мову з поляками. Не обмежуйте себе спілкуванням лише зі співвітчизниками. Розширюйте свої горизонти та намагайтеся розуміти польське суспільство, в якому ви живете.
А якщо брати більш глобально? На що варто звернути увагу?
Якщо мова йде про глобальний погляд, то дійсно важливо не порівнювати все між країнами. В Україні та Польщі існують різні стандарти життя, ціни, системи освіти та медицини, і це пов'язано з різними потребами та культурою споживання. Порівнювання може перешкоджати адаптації та розвитку в новому середовищі, тому важливо адаптуватися до місцевих реалій.
Ви писали про те, що сумуєте за Україною. Але чи плануєте ви колись повернутись додому?
Я часто повертаюся в Україну, відвідую друзів, насолоджуюся культурою. Я дуже люблю свою батьківщину, я громадянка України. Але коли йдеться про те, де саме я хочу жити, то це, звичайно, Вроцлав.
Czytaj też:
„Усе своє свідоме життя я працюю з квітами”. Як українка планує змінити польський ринок флористики?
